Наталія Ярмольчук: «… Іноді, щоб повернутися, треба відійти»

16:35 (22.01.2010)

До сучасників відома художниця повертається через свої картини, які на власні кошти видає «невідомий» поціновувач її таланту

Ссылка

Все, що трапляється, має причину. І публікація про одну із найобдарованіших художниць сучасності Наталію Ярмольчук, яка випадково і незаплановано виходить напередодні її дня народження, насправді є невипадковою. У цій історії так багато збігів, що мимоволі починаєш у них не вірити. Втім, судіть самі. Ідея написати про нашу землячку виникла напередодні Нового 2010 року, коли прийнято вітати та бажати щастя. Саме тоді у приміщенні УМВС журналіст «Погляду» побачив альбом із роботами Наталії Ярмольчук. «Красиво, правда, а це наша землячка написала. Ми відсканували сторінки альбому та зробила листівки-вітання з Різдвом. Вийшли справжні маленькі шедеври. Наші колеги з усієї України досі приголомшені Чернівцями та їхньою архітектурою. А ви знаєте цю художницю? Про таких особистостей ми – мешканці Чернівців – просто не маємо права забувати», зауважив один із керівників управління. Так вийшло, що через декілька тижнів після випадкового знайомства у приміщенні УМВС із роботами Наталії Ярмольчук якось почула неймовірно красиву історію про чернівчанина, який свого часу дуже захоплювався однією художницю, а коли її не стало («Смерть тих, хто творить, завжди передчасна».), виїхав за кордон, аби на зароблені там кошти випускати серію настінних альбомів, календарів, листівок-мініатюр, на яких зображено її картини. Сьогодні їх можна придбати у художніх салонах та книгарнях міста. Проте мало хто із чернівчан здогадується: хто саме так відчайдушно бореться, аби сучасники не забули ту, котра досліджувала Вічність, а отже, лише мить наших Чернівців. Котра їх увіковічила і через картини «намалювала» свою любов до міста та його людей. «Свого часу Наташа допомогла мені, зараз я намагаюсь віддячити їй» «Погляду» вдалося віднайти таємничого незнайомця, який разом із багатьма іншими шанувальниками художниці не дозволяє забути про Наталію та її безцінний спадок. «Як ще можна допомогти художнику? – тільки популяризуючи його роботи»,– каже Ігор Вдовін – друг, шанувальник відомої художниці і той самий незнайомець. Зустрітися із Ігорем нам знову ж таки поталанило. Адже чоловік тимчасово перебував у Чернівцях, оскільки наразі оформляє постійне місце проживання в Росії, куди спочатку виїхав на заробітки, а потім вирішив там оселитися. – У моє помірковане і аж занадто земне життя Наташа не увійшла, вона увірвалася і одразу приголомшила: міркуваннями, роботами, своїм талантом. Це було 1993 року. Ми подобались один одному і це було відчутно. Але на той час я не був готовий до зустрічі із Особистістю такої величини, як Наташа. Вона літала, а я ходив ногами по землі. Знаєте, Наташа мене повністю змінила, вона навчила, вважаю, найголовнішого – бути самим собою. «Деньги – это пыль. Мне много не нужно – Только чуть дождей и солнца, листьев горсть. Мне много не нужно, я здесь гость». – У цьому вірші, написаному Наташою, і є вся її суть. Це людина, яка, придбавши у магазині дещицю продуктів, може віддати їх першому-ліпшому безхатченку. Це був янгол і диявол. У цьому і є вся Наташа. Вона для мене – Зустріч із великої літери. І мені насправді дуже поталанило, бо я її знав і мав можливість завжди бути поряд. За іронією долі чи за законами випадковості, з’ясувалося, що Ігор Вдовін – колишній міліціонер, який майже шість років попрацював в УМВС, де «Погляд» вперше і побачив настінний альбом із роботами відомої художниці. «Моя книга – це, радше, діалог Наташі із читачем» Чернівчанин Анатолій Ігнатюк, від кого «Погляд» вперше дізнався про чисте і платонічне кохання між художницею та її шанувальником, розповів, що свого часу Ігор з допомогою знайомих набув ґрунтовних навичок у промисловому альпінізмі, аби заробити грошей на публікацію Наталиних картин. Сам Ігор Вдовін спростовує чутки про себе і запевняє, що у Чернівцях чимало людей, які дбають, аби Наталю Ярмольчук не забули. Однак зізнається, що справді значну частину своїх заробітків витрачає на публікацію календарів та альбомів із роботами художниці. Спочатку його коштом було зроблено пам’ятник на її могилі. Згодом, за ініціативи Обласного художнього музею та підтримки нашого співрозмовника, було організовано театралізоване дійство, під час якого шанувальники творчості Ярмольчук вперше мали нагоду не лише побачити її картини, а й почути думки із власних щоденників мисткині. Зараз Ігор працює над книгою про Наталію Ярмольчук. Наразі готова лише «чернетка чернетки» книги (так називає співбесідник роботу над виданням) про Наташу. Епіграфом взято слова поета Ю. Левитанського «Всего и надо, что вглядеться». За словами автора, основною відмінністю цього видання буде те, що кожна сторінка та рядок книги присвячено саме Наташі та її роздумам, які взято із власних щоденників художниці. «Мені їх надали батьки Наталі, із якими у нас усна домовленість: нічого крикливого про особисте життя не писати. Для мене воля батьків – це святе. Тож книга про Наталю – це, радше, розмова художника із його читачами. Моє завдання розповісти про Наталю та показати через її вірші, роздуми та картини, на яких вона зображала свої улюблені Чернівці, якою вона була. «Немає нічого художнішого, ніж любов до людини». Саме цією цитатою свого улюбленого Ван Гога Наталія Ярмольчук презентувала останню персональну виставу (не виставку, – від. автора) своїх картин, де в головній ролі – Чернівці та той світ, який за ними схований. Та попри це, художниця не любила, коли її називали «урбаністкою». «Это ужасное слово. Я рисую портрет нашего города, его настроение. Я скорее портретистка…», намагалася востаннє пояснити художниця під час інтерв’ю одному із міських телеканалів за декілька днів до трагічної загибелі… Наталя завжди говорила, що не варто промінювати життя на метушню. Вона шукала гармонії та щастя у цьому житті і була на своєму шляху безкомпромісною. Згодом вона напише: «Счастье – это жертва в ответ на жертву». «Про деякі речі треба говорити через десятиліття» На запитання, яка причина, що Наталія передчасно пішла із життя, Ігор з притаманною йому вродженою толерантністю процитував відомого художника-імпресіоніста: «Страждання возвеличують людину, та коли їх багато, вони вбивають». А про імовірні причини самогубства можна прочитати у книзі «Летючий промінь вічності», в якій опубліковано рукопис Наталя до невідомого адресанта. Там були дуже інтимні подробиці її приватного життя. Особисто я вважаю, що є речі, про які можна говорити лише через десятиліття, а то й пізніше. Недаремно ж Марина Цвєтаєва дозволила опублікувати власні архіви лише 2000 року. Ми можемо лише припускати, чому Наталя пішла, а що сталося насправді, не знає ніхто». «Человеку так мало нужно: что-то одеть, что-то поесть. Пару капель дождя, и поцелуй в щеку, когда тяжело. Вот и все. Целую в щеку. До свиданье. Наташа». Довідка Наталія Ярмольчук – художниця. Народилася 23 січня 1969 року. Закінчила Вижницьке училище прикладного мистецтва. Член Національної спілки художників України. Свої акварелі експонувала на республіканських виставках. Роботи майстрині є у приватних колекціях в Україні, Франції, Німеччині, США, Ізраїлю. Окрім картин, писала також вірші. 31 грудня 1999 року передчасно пішла із життя. 2006 року її посмертно нагороджено орденом «За заслуги ІІІ ступеня. Цитата «Моя майстерня – Чернівці. Сьогодні моїм мольбертом є спілкування з вами і кава». Н. Ярмольчук Наталія Ярмольчук в художньому музеї під час останньої персональної виставки у своєму житті. на Фото із сімейного архіву Н. Ярмольчук Ігор Вдовін показав чорновий варіант книги, яку він пише про Наталію Ярмольчук. Фото автора Картини Н. Ярмольчук